23 листопада виповнилося 108 років з дня народження письменника М.М.Носова.
1 грудня, з ініціативи ірпінчанки Галини Соколової, в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відбувся літературно-краєзнавчий вечір “Ірпінці Микола Носов і Незнайко”.
Про те, що Микола Носов, автор одного з найулюбленіших літературних героїв дітвори Незнайка, жив у нашому місті, я дізнався у 1987 році, коли реорганізовував шкільний музей у міський. Тоді майор у відставці Дмитро Іванов передав у музей зроблене у 1930-х роках фото будинку, де жила родина Носових (нинішня адреса – вулиця Стельмаха, 12).
Микола Носов у своїй останній книзі “Таємниця на дні колодязя” описує Ірпінь напередодні Першої світової війни і в часи НЕПу. Саме в ці два періоди жив в Ірпені тоді ще майбутній письменник.
Я написав листа до нащадків Носова, які живуть у Москві. У жовтні 1993 року вони надіслали фото Миколи Носова та його батьків (експонуються на нинішній виставці у музеї) і збірку літературознавчих статей, присвячених творчості їхнього знаменитого предка.
Літературознавець С.Рассадін повідомляє, що за словами Носова, думку про Незнайка йому підказала книга його дитинства “Царство маляток. Пригоди Мурзилки і лісових чоловічків” російської дитячої письменниці Анни Хвольсон. Книга розповідала про веселі подорожі по всьому світу маленьких чоловічків Мурзилки, Заячої Губи, Дідко-Бороданя, Знайка та інших. Герої Носова також мають схожі імена-характеристики. Книга Хвольсон вийшла друком наприкінці ХІХ століття і кілька разів перевидавалася, а на початку 1990-х була видана в Києві під назвою “Пригоди маляток”. Однак і Анна Хвольсон не була оригінальною. Вона написала тексти до популярних коміксів канадського художника і письменника Палмера Кокса про маленьких чоловічків. Один із цих героїв називається Незнайко. За характером носовський Незнайко такий же, як і його канадський прототип. Але зовнішній вигляд у двох Незнайків зовсім різний.
Власне, у нашій та й у світовій літературі вистачає прикладів, коли один письменник переробляв твір іншого. От у російській радянській дитячій літературі, “Чарівник Смарагдового міста” Олександра Волкова – це перероблена казка американського письменника Френка Баума “Дивовижний чарівник країни Оз”. А Олексій Толстой переробив “Піноккіо” італійського письменника Карло Коллоді на “Золотий ключик, або пригоди Буратіно”. В нашій літературі знаменита п’єса “За двома зайцями” Михайла Старицького – це переробка малосценічногог твору Івана Нечуя-Левицького “На Кожум’яках”. Жуль Верн в романі “Матіас Шандор” скористався сюжетом “Графа Монте-Кристо” Олександра Дюма. Та й Шекспір нерідко переробляв чужі твори. Бувало що один і той же твір по-своєму переробляло кілька авторів.
А Миколу Носова надихнув не лише Незнайко канадського походження, а й власні спогади про дитинство в Ірпені. У “Таємниці на дні колодязя” письменник згадує, що в дитинстві вірив, ніби вночі з лісу на їхні клумби приходять маленькі чоловічки, яких на малюнку показувала йому мама.
Згадаймо, що Незнайко та інші коротунчики жили в Квітковому місті, а за річкою був ліс, куди ходили по гриби, ягоди і горіхи. Це ж наш Ірпінь. Мені іноді заперечують, що є багато міст, з яких ходять через річку у ліс по гриби і ягоди. Але ж Носов жив не в тих містах, а саме в Ірпені. І саме в нашому місті є Квіткова вулиця.
Поруч із Носовими мешкала родина залізничника Артема Мазуренка, в якій було одинадцять дітей. За переказом, сам Носов розповідав, що пишучи про збирання врожаю коротунчиками, уявляв менших Мазуренків. Брати Микола і Петро Носови одружилися з сестрами Оленою і Марією Мазуренко.
А літературознавець С.Сивокінь знаходить ірпінські сліди навіть у фантастичній казці “Незнайко на Місяці”. Наприклад, епізод, описаний в “Таємниці на дні колодязя”, де маленький Миколка Носов отримує перше уявлення про гроші, трансформувався у відповідну сцену “Незнайко на Місяці”. І навіть поневіряння Незнайка на капіталістичному Місяці мають ірпінське підґрунтя. В автобіографічній “Таємниці на дні колодязя” Микола Носов згадує, як він тяжко працював ще неповнолітнім в артілі “Ірпіньбетон”, а потім на цегельних заводах.
Цікаво, що перша книга “Пригоди Незнайка та його друзів” вийшла в світ спочатку в Україні, хоча її автор на той час жив у Москві. Під час поїздки групи письменників у Мінськ на ювілей класика білоруської літератури Якуба Коласа Микола Носов розповів про свій задум молодому українському письменнику, редактору дитячого журналу “Барвінок” Богдану Чалому. Ніч у вагоні вони обговорювали сюжет, епізоди і деталі нової книги. Чалий запропонував Носову друкувати “Незнайка” в “Барвінку”. Микола Носов вагався, адже книга ще не завершена. Та Богдан Чалий наполягав. І Носов таки опублікував в “Барвінку” перші розділи “Незнайка”, коли до останніх ще було далеко. Б.Чалий телефонував у Москву і “підганяв” Миколу Носова, який писав продовження і надсилав його в Київ. Протягом 1953-1954 років перша казка про Незнайка була опублікована в “Барвінку”. “Барвінок” видавався українською і російською мовами. Отож, Незнайко відразу заговорив двома мовами. Український переклад здійснив Федір Маківчук.
У 1954 році “Пригоди Незнайка та його друзів” було видано окремою книгою.
Микола Носов виїхав із Ірпеня в Москву в 1929 році на навчання в інституті кінематографії. Хтозна, якби він залишився в Україні, то, можливо, “Пригоди Незнайка” належали б українській літературі.
На віртуальній “Казковій карті України” Ірпінь позначений, як батьківщина Незнайка. В агенції “Традиція”, яка створила цю карту, стверджують, що Незнайко – українець, аргументуючи це його одягом. Дійсно, подивіться на кольорові ілюстрації, де зображений Незнайко і прочитайте його опис: “Цей Незнайко носив яскраво-голубий капелюшок, жовті, канаркові штани й жовто-гарячу сорочку з зеленою краваткою”. Дуже нагадує український прапор. Вгорі – синя барва, внизу – жовта. Щоб замаскувати український прапор письменник помістив між капелюшком і штанами жовтогарячу сорочку із зеленою краваткою. Правда, говорять, що на початку 1950-х років у барвисте вбрання одягалися стиляги, яких Носов потім висміяв у наступній казці “Незнайко в Сонячному місті”.
Однак, у 1917-1920 роках, коли точилася боротьба за Незалежність України, Миколі Носову було 9-12 років. Він запам’ятав, що українці виступали під жовто-блакитними знаменами. А коли у Москві почав писати “Пригоди Незнайка та його друзів”, то згадував Ірпінь, Україну. Тому й одягнув улюбленого героя в замаскований український прапор.
Молодшому поколінню така гіпотеза може видатися кумедною. Але і в царській Росії, і в Радянському Союзі влада ставилася вороже до поєднання синього і жовтого кольорів. З початком Першої світової війни царська адміністрація повела наступ на українську культуру і заборонила використовувати це поєднання.
Коли я навчався на історичному факультеті Київського педінституту ім. О.М.Горького, нам якось розповіли цікавий випадок. Комісія перевіряла факультет. Все йшло добре. Раптом перевіряючий запитав: “А чому у вас стінгазета розмальована жовтою і блакитною фарбою?” Завідувач кафедрою перелякався і викликав для пояснення завідувачку кабінетом. Завідувачка кабінетом у блакитній сукні теж злякалася і повідомила, що стінгазету писала лаборантка. Прийшла лаборантка у жовтій сукні і стала поруч із завідувачкою кабінетом. Вийшов скандал.
Це щастя, що ніхто із борців за ідеологічну чистоту радянського суспільства не здогадався шукати “український буржуазний націоналізм” у казках російського дитячого письменника-москвича.
Я не буду категорично стверджувати, що Микола Носов навмисно “одягнув” Незнайка в український прапор. Однак не підлягає сумніву, що творчість Носова є одним із численних прикладів потужного впливу багатства української землі на російську літературу.
Люди, які знали Носова, згадують, що він збирався написати автобіографічну “Повість про перше кохання”. Судячи з того, що книга мала охопити період життя Носова з 16 до 18 років, дія її або ж значна частина дії відбувалася б в Ірпені. На жаль, смерть не дозволила реалізувати цей цікавий задум.
В листопаді 1993 року я розповів у нашій міській газеті про ірпінське походження Незнайка. Поетеса і краєзнавець Ніла Висоцька опитала старожилок, які пам’ятали перебування Миколи Носова в Ірпені і присвятила цій темі кілька статей.
В Ірпені у 2009 році, до Міжнародного дня дітей, з ініціативи продюсера Романа Воробйова було влаштовано фестиваль, присвячений Незнайкові. Та він не став традицією.
На вечорі в музеї громадська активістка Тетяна Дубенчак поділилася ідеєю будівництва в Ірпені розважального містечка за мотивами пригод Незнайка та встановлення пам’ятника його авторові.
На завершення свята всі його учасники отримали солодкі подарунки. Спонсором заходу виступив депутат Гостомельської ради Олег Поповичук.
Тим, хто хоче почитати краєзнавчі статті про перебування Миколи Носова в Ірпені і про Незнайка, раджу звернутися в нашу міську бібліотеку до бібліографа-краєзнавця Яніни Липської.
Анатолій Зборовський,
директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею
Джерело – Правда Ірпеня
